У холодну зимну ніч, 27 січня 1839 року, в небагатій дворянській родині Чубинських з’явився первісток – хлопчик Павло. Мама й тато дарували малому сердечне тепло й батьківську любов. Виховували в дусі поваги до Бога, до старших, до простого народу. Вони були людьми освіченими, добрими, чуйними. На їхньому подвір’ї завжди було людно. На вулиці Горянській (сучасна Короленка) минуло його раннє дитинство.
Павлусь зростав дуже допитливим хлопчиком, мав великий потяг до знань, до новизни. Початковою освітою дітей займалася мама – Марія Миколаївна. Згодом батьки віддають Павла на навчання до Переяславського початкового училища, потім – до Київської гімназії. 
Далі, порадившись із рідними, юнак вирішує поїхати на навчання до Петербурзького університету.
Здобувши диплом юриста, він повертається до рідного Борисполя. Допомагає селянам у складанні юридичних ділових паперів, збирає та записує народні казки, прислів’я, приказки, відвідує гуляння, що відбувалися з нагоди календарно-обрядових свят, а потім описує ці народні дійства. Збирався створити в Борисполі недільну школу для бідних, де діти з простих родин могли б учитися грамоті, читанню. Проте тодішня влада заборонила відкриття школи.
У 1861 – 1862 роках П Чубинський – активіст київської («Громади» національно-культурний осередок української інтелігенції).
1862 року Павло Чубинський написав вірш, який прославив його ім’я. Вірш «Ще не вмерла України і слава, і воля». У ті далекі часи цей твір був заборонений, бо його зміст був спрямований проти московської влади.
1862 року за складання «возмутительних» пісень Павла Чубинського було заслано далеко від рідної України, аж на північ Росії в Архангельську губернію. Проте й там Павло Платонович не полишав науково-дослідницької діяльності: записував звичаї і традиції місцевого населення.
1869 року йому дозволили повернутися на батьківщину. Цього ж року він очолив на Україні наукову експедицію, учасники якої збирали й записували зразки усної народної творчості, звичаї, традиції нашого народу. Усі вони були оброблені й опрацьовані науковцями. У результаті друком вийшли 7 томів «Праць етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край». За цю неоціненну роботу П. Чубинського було нагороджено двома золотими медалями.
1879 року Павло Чубинський важко захворів. 
26 січня 1884 року його не стало. Бориспільська земля навіки прийняла тіло свого великого сина. На символічній могилі, що знаходиться на Книшевому меморіально-парковому комплексі, встановлено пам’ятник Великому землякові.
Проте найкращим пам’ятником цій видатній людині є пам’ять народна, збережена не одним поколінням справжніх українців.