Історичні знання є важливим фактором формування національної свідомості. І в цьому процесі, неможливому без знання минулого, важливу роль відіграють як документальні історичні дослідження, так й історико-краєзнавчі, що охоплюють вивчення певних територій, їхньої історії та культури – усього комплексу життєдіяльності людей.
Історичне минуле нашого краю криється в сивій імлі віків, у тих давніх часах, коли тут існували перші людські поселення, розвивалось життя перших жителів Бориспільщини.
До нас дійшли пам’ятки різних історичних епох, які розповідають про ті минулі часи. До Реєстру культурної спадщини Бориспільського району (в межах 1974-2020 років) було включено 123 кургани, 53 поселення, 5 городищ. Ці та інші пам’ятки і є основним джерелом вивчення давньої історії. Маємо й доволі свідчень, аби говорити, Бориспільська земля була заселеною ще у кам’яному віці, в тому і наступних періодах (в епоху міді, бронзи, заліза)  розвивалась людська культура.
Тут, де живемо ми тепер, віддавна працювала людина, створюючи й удосконалюючи знаряддя праці, підкоряючи природу, роблячи перші кроки в мистецтвах.
Історію Бориспільського краю у різні епохи досліджувало чимало людей - як наших земляків, так і уродженців інших країв, які звертали свою увагу на Бориспільщину у контексті вивчення історіїКиївщини, України. Хтось займався цим цілеспрямовано, хтось залишив свої спогади про це край, просто проїжджаючи цією землею.

Детальне вивчення Дніпровського Лівобережжя розпочалося у II половині XIX століття. На Бориспільщині одним з перших збирачів археологічних колекцій був Федір Яновський – священик з села Вишеньок. Він зібрав велику колекцію кам’яних знарядь праці доби неоліту, частина з яких експонується у нашому музеї. 
Поселення трипільської культури у Бориспільському районі досліджувала експедиція Київського інституту археології, очолювана Володимиром Круцом.
Вагомий внесок у справу вивчення історії краю зробили відомі археологи М. Біляшівський, В. Ляскоронський, В. Козловська, В. Ільїнська, С. Березанська, В. Тереножкін.
Експедиція І. Шарафутдинової досліджувала пам’ятку 13 століття до н. е. – бронзоливарну майстерню у с. Головурові.
Скіфські кургани поблизу Борисполя досліджувала В. Ільїнська.

Висвітленням деяких етапів історії Бориспільщини займались відомі вчені-історики Михайло Грушевський, Микола Корінний, які багато уваги приділили вивченню питання щодо місцерозташування літописного Летчу, укріпленого городища, на місці якого постав Бориспіль.Археологічні дослідження, що остаточно засвідчили місцезнаходження «храму на крові» – Летської божниці – проводили археологи Микола Макаренко та Михайло Каргер. Вони остаточно довели, що ця літописна церква, споруджена клопотанням Володимира Мономаха, постала саме тут. 

У своїх творах (або спогадах) писали про Бориспільський край арабський мандрівник Павло Алеппський, письменниця Олена Пчілка, поет Павло Тичина, великий син українського народу Тарас Шевченко, класик єврейської літератури, письменник Шолом-Алейхем, видатний український композитор Микола Лисенко. Ці  імена має знати кожен свідомий бориспілець , бо завдяки їм формується цілісне враження про нашу багату історію і культурну спадщину.

Вивченню рідного краю присвятив своє життя Павло Чубинський, уродженець Борисполя, вчений-етнограф, автор слів державного Гімну України.
Грунтовними дослідженнями минулого, що стали вагомим внеском у розробку української історичної науки, займався Андрій Стороженко. Завдяки його працям нагромаджено значний пласт фактологічного матеріалу з історії регіону до кінця ХІХ ст. 

Займались історичними, етнографічними, економічними та іншими дослідженнями бориспільського регіону В. Василенко, П. Раппопорт, І. Дубов, В. Козловська, М. Кістяківський, М. Кучера, А. Лазаревський, М. Лисенко, В. Ляскоронський, М. М’якотін, О. Покровська, В. Сергійчук, С. Шамрай та багато інших вчених (достатньо подивитись «Перелік використаної літератури» у посібнику «Історія рідного краю. Бориспільщина». Поява цієї книжки (2001 р.) завершила кількарічні зусилля працівників музею, що бережуть пам’ять, свідчення і документи про землю Бориспільську і події, що сталися на ній. Музейники люблять свій край і роблять усе можливе, аби виховати у нинішнього і прийдешнього поколінь повагу до минулого свого народу та історії нашого краю.

Процес становлення музейної справи у місті розпочався ще у 20-ті роки XX століття. Андрій Полонський, вчитель природознавства, один з активістів театральної діяльності у Борисполі, плекав мрію про створення музею й навіть збирав гроші для його відкриття.

Спогади про Бориспіль і околиці 20-х років минулого століття, свій рід, родини багатьох бориспільців залишив Іван Логвин – бориспілець, який зазнав репресій, але наприкінці життя все ж зміг повернутися до рідного міста і записати пережите на папері. Ці записи, збережені Віктором Йовою у музеї, ще дійдуть до широкого кола читачів.

Пов’язав себе з музейною справою Віктор Йова. Невтомний дослідник, він зібрав і зберіг цінні пам'ятки з історії, археології, етнографії рідного краю. Створений ним музей став одним із кращих в області. Начебто дуже пафосно звучить: свої прагнення, свої знання присвятив служінню Батьківщині та рідному народові. Його працю, його справу продовжили діти. І це – головне.  

10 років свого життя присвятив роботі над історією Бориспільщини  Данило Амелін. Зібрані у великій кількості його матеріали публікувалися у місцевій газеті, тодішніх «Соціалістичних ланах». Саме з його ініціативи на початку 60-х років було прийнято спеціальну постанову про написання історії Бориспільського району і затверджено редакційну комісію у складі 20 осіб на чолі з ним. Нарис про Бориспіль та села району було вміщено в одному з томів грандіозного республіканського проєкту, 26-томному виданні «Історія міст і сіл УРСР» (створювалось у 1967-1974р.р.). У томі «Київська область», який вийшов 1971року і в якому подано історико–економічний нарис про область та 56 нарисів про міста і села Київщини,  є прізвища бориспільців , які  «брали активну участь у підготовці матеріалів для нарисів і довідок» цього видання: Ф. М. Галатенко, М. З. Коваленко, П. І. Макаренко, О. Є. Сидоренко, Є. Б. Шапор – вчителі, Д. П. Амелін, В. І. Йова – краєзнавці.

Торуючи прокладеною борозною на ниві краєзнавства, у 80-их роках XX століття у цей процес включився Андрій Зиль. Він є автором чималої кількості праць з історії Бориспільщини. Плідно працює на ниві краєзнавства і колишній сільський голова, а нині директор Іванківського краєзнавчого музею Петро Зінченко.

Наочним доказом того, що колективи освітніх навчальних закладів у національно-патріотичному вихованні учнівської молоді не оминали увагою краєзнавчий рух, є створення шкільних музеїв, музейних кімнат, проведення краєзнавчих конференцій та виставок. Спрямувати цей рух у потрібне русло зобов’язує і Указ Президента України від 23 січня 2001 року «Про заходи щодо підтримки краєзнавчого руху в Україні». 
У творенні  історії беруть участь усі люди. І кожен з нас хоча б мізерною часткою зобов’язаний робити її кращою.

Тетяна Гойда