Бориспіль – місто обласного значення (з 1975р), центр району. Розташований за 35км на південний схід від м. Києва. Через місто проходить автомагістраль та залізниця Київ - Полтава - Харків. Аеропорт«Бориспіль» - найбільший в Україні.

Досліджені пам’ятки стародавніх культур дають змогу говорити про заселення цієїтериторії від періоду кам’яного віку.

Бориспіль постав на місці древнього укріпленого городища у верхів'ях річки Альти - літописного Летчу, що виконував захисну функцію на підступах до Києва з південного сходу. Укріплення було і місцем першого привалу київських князів під час їхніх походів на лівий берег Дніпра проти кочівників. Неодноразові згадки про Летч маємо під 1015 - 1154 роками. Сучасну назву міста пов’язано з іменем князя Бориса, сина великого князя Володимира Святославича. 1015 року Бориса було вбито на Альті за наказом його брата у ході боротьби за владу. 1117р. Володимир Мономах побудував на місці загибелі Бориса кам'яну церкву (храм на крові), відому в історії як Летська божниця.

У 1239 році Летч, зруйнований і спалений монголо-татарами - втратив свою головну функцію форпосту. Життя тут поновилося лише у 2-й половині ХІІІ ст.

У ХІV ст. Бориспільська земля входить до складу Великого Князівства Литовського. Коли розпочався процес роздачі земель «служилим людям», «Земля Полукнязівська» (більша частина сучасного Бориспільського району) була «пожалувана» королівському толмачу (перекладачу) Солтану Албеєвичу. Він продав її Київському Пустинно-Микільському монастирю. Монахи володіли Борисполем до кінця ХVІ ст. Ймовірно, вони і назвали місто іменем Бориса. У 2-й пол. ХVІ ст. Бориспіль опиняється під владою Речі Посполитої. 1590 року згадується в документах як містечко, що його польський король подарував Войтеху Чановицькому, гетьману Запорозьких низових козаків. Та вже у 1596 р. Бориспіль відібраний у Чановицького на користь «королівського столу» і пізніше пожалуваний магнату Жолкевському (за придушення повстання С. Наливайка). Родина Жолкевських володіла Борисполемдо 1648 року (з 1620 р. - дочка Жолкевського, Софія Данилович).

З перемогою українців у визвольній війнн 1648 - 1654рр. Бориспіль стає сотенним містечком Переяславського полку. За реєстром 1649 року в Бориспільській сотні налічувалося 194 чол. Містечко кілька разів зазнавало жахливих спустошень і руйнувань.1630 р. Бориспіль був спалений повстанцями Тараса Федоровича (Трясила), 1658р. був винищений і спалений за наказом воєводи Шереметьєва. Але поступово відроджується, відновлюється економічне і культурне життя міста. Вже наприкінці ХVІІ ст. Бориспіль стає досить великим містечком з кількома вулицями, двома брамами – Київською і Переяславською. Укріплення і вали у Борисполя доводилося утримувати в належному порядку ще й наприкінці ХVІІ ст, оскільки все ще існувала загроза нападу татар. Розвиток і розбудова міста позначилися храмовим будівництвом. Відомо, що у Борисполі було 5 православних храмів, 4 з них згадуються у документах ХVІІ ст.

У ХVІІІ ст. Бориспіль перетворюється на значний економічний центр, набуває значення торгового осередку. Цьому сприяло і те, що тут пролягав шлях Київ – Полтава. У1752 р. Бориспіль стає власністю родини Київського полковника Ю. Дарагана і переходить у підпорядкування Київського полку.

У ХІХ ст. Бориспіль – велике торгове містечко з п’ятьма тисячами жителів – волосний центр Переяславського повіту Полтавської губернії (з 1802). У місті - 3 парафіяльні школи, поштова станція, відома ще з ХVІІІ ст. 1842 р відкрите початкове народне училище для державних селян. «Місто має влаштовані ряди лавок, щотижневі багатолюдні базари і три ярмарки сільських виробів: Сиропусний, Петропавлівський і Євстафіївський. Особливо великий торг ведеться селянським взуттям, виробництвом якого жителі Борисполя виключно займаються».

На початку ХХ ст. Бориспіль – велике торгове містечко Переяславського повіту Полтавської губернії, яке мало понад 10 тис. жителів. У місті діяло 5 православних храмів, два єврейських молитовних будинки, богодільня. Місто мало значний базар (64 лавки), чотири ярмарки, п’ятдесят крамниць. З промислових підприємств було понад 40 вітряків, 18 кузень і слюсарень, маслобійня, невелика цегельня, паровий млин. Тут функціонували початкове земське училище, 2 церковно-парафіяльні школи, 4 приватних училища. У жовтні 1904р. відкрилася чотирирічна сільськогосподарська земська школа. 1909 р. - міське чотирикласне початкове змішане училище, перетворене через 4 роки на вище початкове.

У роки визвольних змагань Бориспіль знову зазнавав жорстоких руйнувань. Більшовики потопили в крові повстання 1920року, багатьох бориспільців розстріляли, а місто спалили.

1921 р. встановлено радянський окупаційний режим, що втім намагався себе легітимізувати шляхом надання екомічних і культурних поступок, імітації демократії. У 20-і роки йде бурхливий економічний розвиток міста, переважно як сільськогосподарського осередку. Відроджується освітнє і культурне життя - почали працювати групи з ліквідації неписьменності, хати-читальні та сільбуди, семирічна школа, 5-а агітаційна майстерня мистецького об'єднання "Березіль" (діяла один рік), капела бандуристі і хор при Будинку культури.

Змінюється адміністративне підпорядкування міста: з 1921 - разом з усім Переяславським повітом у складі Київсьої губернії, з 1923 - центр Бориспільського району Київської округи Київської губернії (остання ліквідована у 1925), у 1927 - до Бориспільського району увійшла більша частина Рогозівського району разом з адмінцетром. Округи ліквідовані у 1930 році. З 1932 Бориспіль був райцентром у складі Бориспільського району новоутвореної Київської області.

Згортання реформ почалося вже наприкінці 20-х років. Шляхом колективізації та розкуркулення режим розпочав наступ на заможне і самодостатнє українське селянство, що викликало активний опір по всій Україні, і в Борисполі зокрема. Для придушення "бабського бунту" 1929 року довелося викликати з Києва 300 кінних міліціонерів.

Не досягнувши цілком свого, режим застосував ще страшніру кару. Голодомор 1932-33 рр., що знекровив і спустошив Україну, забрав і сотні бориспільських життів. Книшовекладовище – місце вічного спочинку багатьох сотень замучених голодною смертю людей. Слідом за тим страшна хвиля сталінських репресій кінця 30-х рр. викосила цвіт української нації. Жертвами репресій стали близько трьохсот найталановитіших, найсвідоміших бориспільців. У роки Другої світової війни Бориспіль два роки був під гітлерівською окупацією (вересень 1941 – вересень 1943). За цей час нацисти вбили 497 громадян, понад 5 тис. чол.. вивезли до Німеччини. Було зруйновано Книшове кладовище, місце вічного спочинку Павла Платоновича Чубинського, автора слів Державного Гімну України. Бориспіль був спалений гітлерівцями при відступі, вціліла лише 5-та частина будинків. Одразу після вигнання німців почалися відбудовчі роботи, і репресії проти, хто співпрацював з німецькою адміністрацією. Як свідчать документи, відбудову господарств було завершено у 1950 році. 50-60-ті роки стали роками зростання промислового потенціалу міста.

1959 року було прийняте рішення про організацію на базі військового аеродрому аеропорту цивільно-повітряного флоту «Київ» (нині Міжнародний аеропорт «Бориспіль»), що вже понад 50 років є головними повітряними воротами України.

У 70-х роках Бориспіль почав інтенсивно розбудовуватися, з'явилися перші багатоповерхівки. З березня 1975 року місто набуває статусу обласного значення, тобто виведене зі складу Бориспільського району (хоч і залишаючись його центром) і напряму підпорядковане області.

1991 рік став переломним не лише для країни в цілому, але й для кожного громадянина України. З відновленням Незалежності започатковано курс ринкових реформ. Вжев 2000 році в Борисполі було зареєстровано 637 підприємств різних форм власності. Промисловий комплекс міста і тепер зберігає динамічну тенденцію розвитку, основою якої є створення відповідних умов до залучення як внутрішніх, так і зовнішніх інвестицій,організація нових виробництв, розширення діючих підприємств та виведення їх на нові потужності.