На Трійцю у Бориспільській громаді відзначається День Рогозівського старостинського округу. Ця частина нашої громади, що до адміністративної реформи була підпорядкована Рогозівській сільській раді Бориспільського району, а в ході реформи стала  старостинським округом. До його складу входять два села – Рогозів і Кириївщина. Округ розташований у південній частині території громади. 

Територія округу рівнинна, відкрита. Землі на південь від Рогозова раніше була заболоченою заплавою річки Карань. Тут здавна жили люди. В урочищах Степова Долина та Городище знайдено рештки посуду доби міді (IV – III тис. до н.е.). Неподалік від села виявлено групу скіфських курганів. На околицях Рогозова знайдено рештки кісток мамонтів.

Безперервна історія Рогозова починається десь на межі XV – XVI століть. З цього часу маємо перші письмові згадки про нього. Ось що писав, зокрема, відомий дослідник Переяславщини Олександр Стороженко: «...судячи по підтверджуючій грамоті Сигізмунда І Яцьку Лозі від 1525 року, близько цього часу встигли вже виникнути деякі нові села і селища: Жереб'ятин, Княгинин, Рогози і Воронковичи...» «Рогози» – такою, очевидно, була первісна назва Рогозова. Відомо кілька версій щодо походження сучасної назви села. Оскільки воно розташоване в низинній місцевості, поблизу річки Карані, де здавна росла рогоза, то, можливо, назва походить від назви цієї рослини. З іншого боку, О. Стороженко вважав, що назва пішла від імені одного з перших поселенців на прізвище Рогоза. Лозкам, польським шляхтичам, Рогозів належав до 1628 року, а з 1628 – Олізарам. За часів польсько-литовського панування, воно, як і багато інших сіл на території Лівобережної України, поповнювалося втікачами з Правобережжя. Зокрема, в «Актах Люблінського трибуналу», що розглядав справи селян-втікачів, читаємо: «... найбільше вихідців дають ... Борисполю з Баришевом, Іванковом – Бежов,... Черняхов, Селець, Ловков в Житомирському окрузі, ... Рогозову – Бежов...» 1655 року землі поблизу села Рогозова, що раніше належали панам польським, гетьманським універсалом були передані у довічне користування Якиму Сомку, свояку Богдана Хмельницького. 

У XVIII ст. Рогозів належить до Вороньківської сотні Переяславського полку. 1712 року селом заволодів Іван Берло, сотник вороньківський. По його смерті Рогозів перейшов у спадщину до його дружини і сина. На початку XVIII ст. у селі було всього 13 дворів. Після введення московського територіального устрою Рогозів став центром волості. До Рогозівського волосного правління належали села Глибоке, Любарці, Старе. За станом на 1859 рік у Рогозові налічувалося 227 дворів, проживало близько 2 тисяч чоловік, діяла православна церква.

На поч. XX ст. у Рогозові було вже близько 3 тисяч жителів. Основою господарства було млинарство. На той час у селі було близько 50 вітряків.

За переписом 1926 року, Рогозів – центр району, до якого входили села: Вороньків, Єрківці, Глибоке, Жереб'ятин, Кийлів, Ковалин, Любарці, Проців, Сальків, Софіївка, Рудяків, Сошників, Старе. Населення села – 4252 особи. Рогозівській сільській раді були підпорядковані хутори Бурдуківщина, Бурсуківщина та Кириївщина (згодом мешканці з цих хуторів, за винятком Кириївщини, примусово були переселені у села). Кириївщина була заснована в 20-х роках на землях поміщика Кириєвського, звідси і назва. Восени 1927 року при ліквідації Рогозівського району Рогозівська сільрада відійшла до Бориспільського району.

 У 30-ті роки у Рогозові було створено чотири колгоспи. 1936 року було організовано машинно-тракторну станцію (МТС). Під час Голодомору, за неповними даними, в селі померло від голоду 84 особи. Зберігся лист колгоспників села Рогозова до Сталіна, писаний у квітні 1932 року: «3 самого початку ми стояли за радянську владу, зараз не хочемо, щоб вона втрачала авторитет, але ми вже не в силах терпіти і просимо звернути увагу – у нас уже опухли від голоду діти. Нас 284 чоловіки, щоб поодиночки нас не брали в ГПУ, ми не підписуємось».

У міжвоєнний період у селі було створено хор-ланку. Колектив хору брав активну участь у багатьох концертах в Україні, виступав у Москві, їхні пісні були записані на грамплатівку. Деякі з учасниць хору були запрошені до найпрестижнішого колективу України – хору, яким керував Г. Верьовка.

Під час Другої світової війни і Рогозів, і Кириївщина, протягом двох років перебували під німецькою окупацією. Сотні мешканців сіл брали участь у боях.

За мужність і героїзм, виявлені при форсуванні Дніпра (1943) під час Другої світової війни, уродженцю села Івану Братусю було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. У селі встановлено пам'ятник Герою.

Наприкінці XX ст. Рогозів – село з понад 3 тисячами жителів, школою на 1650 місць, лікарнею (у 2020 році реорганізована в амбулаторію). Діє православна Миколаївська церква, ХІХ століття побудови. Радгосп «Рогозівський», утворений 1963 року на базі чотирьох колгоспів, 1996 року перетворено на колективне пайове сільськогосподарське підприємство. Тепер – агрофірма «Рогозів».