23 серпня 2022 року у Бориспільській громаді відзначається День Любарецького старостинського округу. Округ створений у 2021 році, складається з двох сіл - Любарці і Тарасівка. До цього обидва населені пункти підпорядковувалися Любарецькій сільській раді Бориспільського району. Округ розташований у південно-східній частині території громади. Село Любарці розташоване за 22 км на схід – південний схід від Борисполя (відстань між центрами населених пунктів автошляхами), найближчі залізничні станції: Баришівка (23 км) і Бориспіль (25 км), село Тарасівка лежить за 10 км на південь від Любарець. 

Ще донедавна через Любарці протікала річка Альта – права притока Трубежа, а місцевість була доволі заболочена. Нині ж майже всі болота стали орними землями, а яку-небудь течію Альти до адмінмежі з Броварським районом складно віднайти навіть навесні.

На території округу люди селилися віддавна – найдавніші археологічні пам'ятки біля села Любарець датуються IV – III тисячоліттями до н.е. Курган «Глушевська могила» внесений до Реєстру пам’яток національного значення. В урочищі Хвощувате між селами Любарці та Іванків знайдено чимало решток посуду доби міді. Значна кількість курганів різних епох зосереджена на північ і північний захід від села. У 1962-63 роках тут досліджено скіфський курган (IV ст. до н. е.).

У часи княжої Русі – в ХІ-ХІІ ст. – тут проходила оборонна лінія від кочового Степу. Залишки укріпленого городища, що було частиною цієї лінії, а також поселення цього ж періоду, виявлені на північно-західній околиці села. 

Давня історія Любарець овіяна легендами. Так, за народними переказами, колись річка Альта була судноплавною. Корабель з княгинею Любою зазнав ушкоджень, і вона змушена була висадитися на невеличкому острові, де жила певний час у палаці (дворі). Донині у Любарцях існує неофіційна назва вулиці Лесі Українки – Дворець. А осідок княгині отримав назву «Люба на ріці». Це словосполучення видозмінилося на Любарці. За іншою версією, у давні часи тут, на р. Альті, відбувся бій з половцями, який закінчився перемогою руських воїнів. Князь звернувся до воїнів зі словами: «Любі бійці мої». Потім люди, які тут поселилися, дали селу цю назву. Ще одна легенда розповідає, що в давні часи знатні люди обирали в цьому селі любих жінок і коханок. Звідси назва. Можливо, назва пішла від імені першого поселенця (Любар), і населений пункт почав називатися Любарів, а потім Любарці. Можливо, назва походить від назви річки Любки (могла бути затокою чи рукавом Альти), яка колись протікала біля села.

Вперше в історичних документах Любарці згадуються 1622 року під назвою Любарів. З того часу населений пункт з’являється на історичних мапах, зокрема Гійома де Боплана 1648 року. За адміністративним устроєм Гетьманщини село належало у різний час до Першої Переяславської або до Баришівської сотні Переяславського полку.

За «Списком населених місць Полтавської губернії» 1859 року тут було 219 дворів, проживало 2545 чоловік, діяла православна церква, збудована у XVIII ст. До кінця XIX ст. у Любарцях почали діяти благочинна бібліотека при церкві, церковно-парафіяльна школа, однокласне земське училище. У 1918 році започатковано школу-семирічку.

За даними перепису 1926 року, до Любарецької сільської ради, крім села Любарець з населенням 5363 особи, належав хутір Березнячка з населенням 14 чоловік. На той час село підпорядковувалося Рогозівському району, після ліквідації якого у 1927 році Любарецька сільрада увійшла до Бориспільського району. Село Тарасівка виникло десь у той же період як хутір внаслідок об'єднання хуторів і переселення жителів з Любарець.

У роки Голодомору з сіл було вивезено всі зернові і продовольчі фонди колективних господарств та селянських обійсть. Як наслідок, померло багато жителів. Вдалося встановити прізвища 89 осіб.

Під час Другої світової війни протягом двох років було окуповане гітлерівцями. За цей час було відправлено до Німеччини 28 чоловік, закатовано 13 чоловік, спалено 116 хат, знищено церкву. На фронтах війни загинуло 435 вихідців з Любарець і Тарасівки. У братських могилах на території Любарецької сільської ради поховано 113 воїнів.

У довоєнні роки у Любарцях було 4 колгоспи – «12-річчя Жовтня», «Червона Зірка», «П'ятирічка», «Мануїльського», а в Тарасівці – «Димитрова». 1961 року колгоспи об'єднано в одне господарство – радгосп «Любарецький». 1997 року радгосп «Любарецький», відповідно до загальної тенденції роздержавлення власності, реорганізовано в колективне спільне підприємство «Любарецьке», з 2003 року – СТОВ «Любарецьке».

Наприкінці ХХ ст. у Любарцях діяли середня школа, дитячий садок, будинок культури, бібліотека, лікарня та медамбулаторія, поштове відділення, магазини. У повоєнні роки зусиллями мешканців на новому місці збудовано Михайлівську церкву, що діє і донині (6 квітня 2023 року релігійна громада перейшла до складу Православної Церкви України). У 2020 році Любарецьку дільничну лікарню було закрито, на її базі створено відділення стаціонарного догляду для постійного або тимчасового проживання Бориспільського міського територіального центру соціального обслуговування.

На 1997 рік у селі було 1100 дворів і 2553 мешканці. За оцінкою сільської ради 2013 року, населення Любарець разом із Тарасівкою (де проживає менше 200 чол.) – 3005 осіб.

В українській літературі відомі імена любарчан: лауреата премії імені Т.Г. Шевченка, доктора філологічних наук літературознавця Олекси Засенка, поета Петра Засенка.