07 жовтня 2023 минає 100 років з дня створення у Борисполі П'ятої агітаційної майстерні Мистецького об'єднання "Березіль". Це стало важливою культурною подією в житті краю і початком епохи "Березоля" у Борисполі - епохи, що триває і нині. Про те, у яких умовах поставав театр у Борисполі - у статті.

Після утвердження більшовицької влади в Україні, що відбулося через придушення масового збройного опору українців, згасання селянських повстань режим вдався до деяких поступок. Це стосувалося як лібералізації економічної політики, так в галузі культури.
Українська культура у 20-і роки подібно до інших країн після Першої світової війни бурхливо розвивалася. Це пов’язано як зі зміною епохи, так і з певним піднесенням через завершення воєнних випробувань. Багато українських діячів культури тоді вбачали у розвитку української культури своєрідну альтернативу політичної незалежності. Більшовики використали цей порив сповна, надавши йому лише певного ідеологічного курсу, щоби зробити культуру елементою пропагади. Зрештою, саме належно спрямована пропаганда допомогла їм прийти до влади, яку тепер потрібно було втримати. У цій канві слід розглядати і проголошену у 1923 році коренізацію, проявом якої на заселених українцями землях (тобто не лише в Українській СРР, а й, наприклад, на Кубані) українізація. Відтак наразі інтереси правлячої більшовицької партії та широких верств суспільства співпадали. Результатом стала поява великої кількості закладів культури та просвіти – хат-читалень, будинків культури, бібліотек, народних університетів, музеїв тощо, мистецьких об’єднань і організацій. Побібним чином і відбувалося становлення театру у 20-х роках в Україні.
На початку 20-х років на українських землях (разом з Галичиною, Буковиною і Закарпаттям) лише професійних театрів налічувалося 74. Діяли також численні самодіяльні театральні гуртки, а також – новація цього періоду – пересувні «робітничо-селянські» театри. 
Видатним явищем свого часу став створений наприкінці березня 1922 року Лесем Курбасом театр «Березіль», який був, по суті, не лише театром, але й цілою містецькою лабораторією, яка об’єднувала цілий ряд інституцій. «Березіль» створений на базі «Молодого театру» - групи акторів, що разом із Курбасом вийшли з Державного драматичного театру України (створеного урядом Української Держави у 1918 та після більшовицької окупації націоналізованого та реорганізованого в Перший театр УРР ім. Т. Шевченка) після його розпаду. За назву новоствореного мистецького об’єднання взята одна з тодішніх назв першого місяця весни – березня. Сам Лесь Курбас пояснював цю назву так: «Березіль значить березень. Нашому художньому об'єднанню дав ім'я перший весняний місяць, який ламає все старе, пробиває дорогу новому, в якому порив і сила».
І справді, «Березіль» вніс багато новацій в українську драматургію. Це  відхід від винятково етнографічного репертуару, акцент на сучасній українській п’єсі і світовій класиці, яку тепер вперше український глядач міг переглянути українською мовою. На сценах «Березоля» поставала різна тематика – як доля людини, так і гострі соціальні проблеми, що поставали в минулом і тепер – і це часто ігноруючи запити і вимоги більшовицької партії на відтворення «прекрасної радянської дійсности». Театр «Березіль» декларував і відхід від «розважальності», він змушував глядача до роздумів. Лесь Курбас називав своє дітище філософським театром. 
Змінювалися й методи діяльності театру. «Березіль» бере на озброєння експресіонізм, який тоді був популярний в інших країнах Європи. У виставах театру використовувалися прості декорації, фото, кіно і музика, приділялася увага ерудиція акторів. У «Березолі» не боялися експериментувати.
Мистецьке об’єднання «Березіль» включало  засновану у 1925 році студію мови та термінології, яка при допомозі Всеукраїнської Академії наук взялася виробити українську театральну термінологію для підготовки спеціального словника. При «Березолі» започатковано театральний музей, бібліотека і видання театрального журналу – «Барикади театру», діяла також режисерська лабораторія.
На початках своєї діяльності у Києві «Березіль» засновував театральні майстерні: друга у Києві, Театр для дітей (першою вважається заснована 30 березня 1922 у Києві), третя – у Білій Церкві, четверта, Взірцевий театр -  знову  у Києві, і п’ята, відкрита 7 жовтня 1923 року, у Борисполі. Філіями «Березоля» також називали студії в Одесі та Умані. Майстерні відкривалися на підтримку ідеї Лесі Курбаса про надближення театрального мистецтва до народу.
Бориспільську майстерню очолила колишня артистка «Молодого театру» Віра Онацька, її заступником став її чоловік Андрій Полонький. Діяльність майстерні координувалась «Березолем» через  акторку Олену Магаш і режисера Павла Кудрицького. 

Звістка про відкриття театральної студії в Борисполі з ентузіазмом була зустрінута місцевою молоддю. Охочих було настільки багато, що довелося проводити відбір. У претендентів перевіряли голос, слух, відчуття ритму, вмінню імпровізувати, пропонували розіграти мімічну сценку на задану тему. Зрештою, було відібрано 16 дівчат і 11 хлопців. Серед них: Борис Дробинський (за спогадами найталановитіший серед студійців), Дмитро Лажечников, Марія Фельнагель, Микола Тютюн, Дмитро Вишневський, Анастасія Безбородько, Катерина Чубинська, Остап Бабич, Катерина Котко-Петрусь, Михайло Клещенко та ін. Навчання проходило щовечора у приміщенні школи. Студійці вивчали акробатику, фізкультуру, жести, два рази на тиждень проводилася політінформація.
Учасники студії намагалися видавати рукописний журнал (вийшло кілька номерів), але захопилися підготовкою до вистав. Першого спробою була вистава за п’єсою "Жовтень",яку написали «березолівці» у Києві. У спектаклі брали участь усі студійці. Великою подією для акторів була поїздка до Києва на виставу «Гайдамаки» за п’єсою Т. Шевченка, інсценізованою Лесем Курбасом. Захоплені студійці прийняли рішення поставити «Гайдамаків» у Борисполі. Це потребувало значних зусиль – репетиції проходили щовечора, іноді до півночі. Постановка «Гайдамаків» мала велике значення для Борисполя. З нею виїжджали студійці і на села. 
Через групу активу на чолі з Андрієм Полонським студія підтримувала тісний зв'язок з райсільбудом і кількома сільськими драмгуртками. П'ята агітаційна майстерня проіснувала один рік. Після її закриття Віра Онацька тривалий час працювала керівником драмгуртка при Бориспільському районному будинку культури, ядро якого становили колишні студійці.

«П'ята агітаційна майстерня, – зазначав Ю. Смолич, – готувала прообраз пересувного театрального колективу для села; у найбільш досконалих портативних формах і принципах ставились вистави кожної п'єси, а не просто спеціально (для села) створювались примітизовані малі постанови».
Започаткований Лесем Курбасом «Березіль» з 1926 року продовжив свою діяльність у тодішній столиці УСРР Харкові, але після згортання лібералізації почалися цькування його керівника Леся Курбаса. Після його арешту у 1933 році театр припинив свою діяльність.
У Борисполі ж «Березіль» продовжив існувати у вигляді однойменного драмгуртка при районному будинку культури, який у 1970 році отримав статус самодіального народного театру, далі – відродженого Галиною Поминальною молодіжного театру. А з 2017 року назва «Березіль» присвоєна Муніципальному театру Бориспільської міської ради.
Отже нині відзначаємо 100-річчя «Березоля» у Борисполі. Адже справа Леся Курбаса, започаткована у нашому місці 7 жовтня 1923 року, продовжувалася майже безперервно.