Вітаю Вас Гість
Вівторок
22.10.2019
05:16

ми у соцмережах

Меню сайту
Борисполю - 1000
Декомунізація
календар
«  Березень 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Пошук
ПАРТНЕРИ
Архів записів
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Приєднуйся
Головна » 2015 » Березень » 11
За останній рік у нашій свідомості відбулися незворотні зміни. Революція Гідності і війна на Сході (фактично російсько-українська війна) остаточно переконали абсолютну більшість українців у тому, що найбільше лихо завжди йшло і продовжує йти з північного сходу, де нині існує держава з назвою Російська Федерація. Але офіційна її назва абсолютно нічого не означає – суть одна, імперська. Не варто копати далеко, щоб зрозуміти, що означає для нашої країни сусідство з нею.
Московські правителі вважають Україну як мінімум своєю сферою впливу, але охоче би прийняли її як одну з провінцій імперії. Якщо український уряд демонструє лояльність Кремлю і готовність увійти до будь-яких очолюваних Москвою геополітичних проектів, то цей уряд є прийнятним для Росії і з ним можна співпрацювати. Якщо ж Україна обирає інший вектор, тоді це ворог. Тоді всередині Росії розпочинається кампанія з дискредитації України і українців, підданих імперії готують до війни. І все це прикривається словами про «заблудший» братський народ, задурений підлими американцями.
За останнє століття імперія неодноразово вторгалася на наші землі, керуючись лише правом сили. І, як і вісім століть тому монголо-татари, грабує, вбиває, ґвалтує. Фізично знищуючи непокірних, встановлює свої маріонеткові уряди, які формує з числа здебільшого місцевих пристосуванців. Так було у 1918 – 1921 роках, таке відбувається у 2014 – 2015. Терор і залякування – те, що тримає імперію вкупі.
Справжня незалежність починається тоді, коли народ починає звати окупанта окупантом, а злочинця – злочинцем. Але чому тоді в незалежній Україні вулиці і площі в містах і селах досі звуться іменами тих, хто нищив нашу державу у 1918 – 1920 роках, організовував розкуркулення, голод і репресії у 1920-их – 1930-их роках, сприяв масовим невиправданим втратам у ході Другої світової війни, душив національно-визвольний рух українців у 1940-их – 1950-их роках? Ми поскидали з п’єдесталів комуністичних ідолів, перестаємо відзначати радянські свята або переосмислюємо їх значення, бойкотуємо продукцію країни-агресора (і то це внаслідок подій останнього року), але змінити назви вулиць досі не спромоглися.
Чи не основна причина зволікання з декомунізацією і дерусифікацією, що мало місце до минулого року, та, чого гріха таїти, і нині з точки зору багатьох громадян,  що події, явища і особи – частина нашої історії, яку не можна забувати. Так, забувати не можна, але і не возвеличувати. Гітлер – теж частина нашої історії, але чомусь нікому не спало на думку ставити  йому пам’ятники чи називати йому іменем вулиці. У Другу світову загинули мільйони, мільйони втратили все, що мали, – і все це через діяльність чи бездіяльність обох сторін конфлікту, – а в нас 9 травня влаштовують розваги. Як казав Хосе Ортега-і-Ґассет: «Історія не вчить нас, що ми повинні робити, але вказує на те, чого робити не слід».
Цікаве спостереження – у ті міста Сходу, де повалили комуністичних бовванів, «русській мір» так і не прийшов, або затримався там дуже недовго. За останній рік Москва розкрила своє справжнє, хижо-ординське, обличчя. Це і стало поштовхом до змін у свідомості. От тільки до назв вулиць руки ще не дійшли.
Є підстави думати, що перейменування вулиць та інших об’єктів не відбувається з чисто прагматичної причини – побоювання, що це надто складно, треба міняти всі документи, а відтак – значних фінансових затрат.
Однак насправді чинне законодавство не містить норм про обов’язковість внесення змін до документів громадян та юридичних осіб у зв’язку зі зміною назви вулиці, де вони проживають / зареєстровані / мають власність. Як пояснюють юристи, усі документи залишаються чинними і після перейменування. Необхідні зміни можна буде зробити згодом – тоді, коли постане потреба вносити інші зміни, наприклад, зміна прізвища, переїзд тощо. Аналогічно і для юридичних осіб – негайно міняти установчі документи не потрібно. Лише тоді, коли, наприклад, змінюється структура управління, керівний склад, власники тощо, тоді до них і будуть внесена нова назва вулиці.
Тож фактично для громадян перейменування вулиці нічого не коштує. Єдина незручність одна – звикнути до нової назви. Для місцевої ж ради постає необхідність виготовити і встановити нові таблички та вуличні покажчики, що, звичайно, потребує певної кількості коштів. І процес цей може тягнутися роками. Так, у Борисполі минулого року з’явилась вулиця «Героїв Небесної Сотні». На папері. Жодної таблички з цією назвою автор так і побачив. Звичайно, небайдужі громадяни можуть прискорити цей процес: українці вміють самоорганізовуватись. Таблички ... Читати далі »
Переглядів: 741 | Додав: Вітер | Дата: 11.03.2015 | Коментарі (0)

10 березня у Бориспільському державному  історичному музеї відбулося засідання творчої вітальні «Суцвіття». Темою зібрання було значення родини в українській традиційній культурі. Ініціатором і ведучою заходу виступила Людмила Косинська – одна з найактивніших членів вітальні «Суцвіття».
У вступному слові директор музею Наталія Йова зауважила, що у Борисполі є чимало родин, які піклуються не лише про побутові потреби, а й мають духовне прагнення до єднання, самовдосконалення, творчої праці. Також вона запропоновувала вшанувати хвилиною мовчання засновницю творчої вітальні «Суцвіття» Валентину Миколаївну Сайко (Мізьову), чотири роки по смерті якої минає цими днями.
Почесними гостями засідання була родина Чекулаїв. Голова родини - Володимир Чекулай,  директор творчої майстерні «ПЕПСА», художник, філософ, меценат – розповів про свій життєвий шлях, родинні традиції, поділився філософськими роздумами, виконав кілька пісень під гітару. Дружина – Ольга Василівна – займається вишивкою та в’язанням, у всьому підтримує свого чоловіка. Син Євген вже багато років грає у місцевому театрі «Березіль», має активну громадянську позицію. Продовжують сімейні традиції і внуки
Зі словами вдячності за активну громадську діяльність та чуйність до Володимира Чекулая та його родини звернулися заступник міського голови з гуманітарних питань Людмила Пасенко та начальник управління культури, молоді та спорту міської ради Наталія Погребна.
Давній друг родини – викладач Бориспільської музичної школи Ольга Дроздова зі своми вихованками виконали українські народні композиції – «Коломийку» та «Бориспільську польку». З побажаннями добра та миру подарувала свій оберіг родині майстриня Валентина Білокінь.
   
   
Переглядів: 849 | Додав: Вітер | Дата: 11.03.2015 | Коментарі (0)