Вітаю Вас Гість
Понеділок
09.12.2019
05:24

ми у соцмережах

Меню сайту
Борисполю - 1000
Декомунізація
календар
«  Грудень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031
Пошук
ПАРТНЕРИ
Архів записів
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Приєднуйся
Головна » 2014 » Грудень » 08

Напередодні унікальної виставки - "Вишите слово Кобзаря", що відкриється в музеї 11 грудня, публікуємо інтерв'ю з її автором - Іваном Рябчуком. Він народився 1941 року в Таращанському районі Київщини (згодом з батьками переїхав до Умані). Має музичну освіту - закінчив Львівське музичне училище, а також Ніжинський педінститут ім. Гоголя. З 1970-го по 2009-й рік викладав хорове і оркестрове диригування в Уманському педучилищі. З 2009 року мешкає в Ірпені. Самостійно вишивати став з 2002 року, після смерті матері-вишивальниці.

Іван Рябчук має дивовижну як для чоловіка пристрасть — він вишиває. Музикант за фахом, Іван Іванович захопився творчістю Тараса Шевченка, і це стало найголовнішою темою його витворів, на яких голкою і ниткою вишито не просто тексти Кобзаря, а це — певний настрій-зміст, де складовими виступають також візерунки та зображення.
Тож маємо справу з вишитим Кобзарем у вигляді своєрідних картин, кожна з яких вирізняється індивідуальним оздобленням, форматом, іншими словами — обличчям. А ще Іван Рябчук створює авторські рушники, серветки і навіть краватки.
Звісно, це потягнуло за собою створення буклета, слайд- і відеофільму.
Нині [Липень 2014, - Б.м.] Іван Рябчук зі своєю виставкою готується до безпрецедентного турне країнами Європи.
Другим крилом Івана Рябчука є активна участь у двох народних хорових колективах — «Пам’ять» і «Хортиця».


— Іване Івановичу, яким чином Ви, чоловік, долучилися до такої жіночої справи, як вишивання? Що мотивувало, спонукало?
— Я народився на Київщині і бачив багато вишивок у нашій родині: у моїх батьків, бабусь. Моя мати за життя вишила чимало рушників, скатертин, ікон, картинок. Деякі з них я виставляю на виставках. Отже, я бачив вишивки і процес вишивання змалку і долучався практично. Якось мати вишивала ікону Спасителя, який тримає в руках Біблію. Я допоміг укомпонувати в порожню обкладинку біблійну цитату, яку сам підібрав, та ще й літери зробив церковні. Ця ситуація теж була наче зерно в ріллю.
І настав момент, коли я зрозумів, що треба продовжувати. Це сталося, коли мама пішла в засвіти, вона останню свою роботу — ікону Георгія Побідоносця — вишивала правнуку Єгору. Майже встигла. Ця іконка тепер у брата. Мама взагалі багато ікон вишила, дві подарувала моєму синові, коли він одружувався. Мами не стало 2002 року, і невдовзі у мене, професіонального музиканта-педагога, щось у душі перевернулося, я сказав собі: цю справу підхоплю. Вишив портрет Шевченка, потім — його «Заповіт». Подарував рушник та портрет Кобзаря рідному педучилищу.
Із темою Шевченка одразу визначився, це було якесь провидіння. Вища сила підказала. Порив до вишивання зміцнився через синтез мами і Шевченка. Це поєднання як магнітом притягло до цієї справи. Згодом наближення двохсотліття від дня народження Кобзаря ще більше мене мобілізувало.
— У царині вишивання є певні пріоритети-спеціалізації. Хтось віддає перевагу створенню рушників, скатертин, сорочок, килимків, хтось вишиває портрети, ікони, а дехто зосередився на картинах-пейзажах.
— П’ятнадцятий рік я спрямовую зусилля на Шевченкову тематику. Шевченко — колосальна постать, душа народу. Підняв глибини тем: героїчну, козацьку, ліричну, природи... Все пробирає серце, краще, здається, не скажеш. Передусім вишив «Думи, мої думи», «Тече вода з-під явора»...
Мережиш кожну буквочку — і заглиблюєшся у безодню думок, любові, могутньої сили. Взявся за «Гамалію». Вибрав кульмінацію: «Наш отаман Гамалія, отаман завзятий, забрав хлопців та й поїхав братів визволяти...» з моїм епіграфом: «Святий Боже, дай нам славного Гамалію, хай тепер він рятує нашу бідну Україну».
Вийшло якраз про сьогодення. Полотно я вишивав у 2013 році, коли починалася наша революція на Євромайдані, слова самі випливли з голови. Після того закінчив «Холодний Яр», додавши власну ремінісценцію із застереженням, щоб Євромайдан не переріс у Холодний Яр. Як у воду дивився. З іншої роботи вишитий Тарас заклинає: «Обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю!» ... Читати далі »

Переглядів: 963 | Додав: Вітер | Дата: 08.12.2014 | Коментарі (0)