Вітаю Вас Гість
Понеділок
23.10.2017
22:24

ми у соцмережах

Меню сайту
Борисполю - 1000
Декомунізація
календар
«  Жовтень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Пошук
ПАРТНЕРИ
Архів записів
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Приєднуйся
Діалог з владою
  Запрошуємо до бібліотеки

для спілкування з міським головою

Щосереди з 10.00 до 12.00 громадяни міста
можуть звертатися до Бориспільського
міського голови за допомогою Skype.

Адреса бібліотеки:
м. Бориспіль
вул. Червоноармійська,6
тел.6-10-24
Тетяна Гойда
Наталія Йова
Ярослав Костін
ВІДБУДОВА І РОЗБУДОВА
 
1943 рік. Фронт покотився на захід. У Борисполі ще було чути відлуння залпів, а люди вже взялися до відбудови. А роботи вистачало. Місто було практично вщент зруйноване. Державний план відбудови, як
На Бориспільщині відбудовні роботи розпочалися одразу після визволення. Відновлено бориспільські артілі «Серп і Молот», «ім. Шевченка», «ім. Кірова», «Перемога». Відновила роботу МТС і майстерні поточного ремонту. Почали працювати відділення зв'язку, пекарня, дві їдальні. Майже одразу відновилися заняття в школах. Від школи №1 залишилися лише стіни першого поверху, тож довелося починати навчання по вцілілих хатах. Не вистачало підручників, зошитів, шкільного приладдя. Писати доводилося на клаптиках газет, листівок, побутового паперу, соком бузини і столового буряка.
У 1945 році відновлено роботу бібліотеки. Спочатку вона розташовувалася у вцілілих приміщеннях (будівля банку, будинок Пінчуків на початку Бежівки, фойє Будинку культури, який відбудовувався поетапно). З 1953 по 1977 рік бібліотека розміщувалася у Будинку культури, де для неї було виділено приміщення на другому поверсі. Після того заклад розмістився у новобудові по вул. Червоноармійській, 6.
1944 року знову почала виходити районна газета «Колективіст» (нині «Трудова слава»). Відновили свою роботу харчокомбінат, хлібозавод, молокозавод, торфопідприємство. На базі майстерень райспоживспілки виник промкомбінат. До 1950 року, за даними документів, відбудову господарства було завершено.
Бориспіль набув нового вигляду, але втратив своє історичне обличчя. Адже практично вся давня забудова була знищена війною. Давні ж церкви, свідки історії міста ще з 17-го століття, були зруйновані безбожним режимом у середині 1930-их. Остання з давніх церков – Миколаївська, розташована у районі вул. Яцютівки, згоріла у 50-х рр.
У це же час місцеві владці сліпо виконують вказівку «зверху» - і вольовим рішенням перейменовують у місті вулиці. Мешканців міста ніхто не запитував, чи бажають вони таких змін. Назви, які побутували століттями були замінені на «ідеологічно правильні». Так на мапі міста з’явилися імена людей, які здебільшого не те, що не бували в Борисполі, а й навіть не знали, де він знаходиться, і більше того, прямо чи опосередковано завдали місту і його мешканцям непоправної шкоди. Тоді було зроблено усе для того, щоб прийдешні покоління не знали правдивої історії свого міста. Але повністю викоренити давні назви з людської пам’яті – старші бориспільців досі вживають ці назви для позначення відповідних вулиць.
50 – 60-ті роки XX ст. стали роками зростання промислового потенціалу міста. На базі майстерень МТС створено об'єднання «Сільгосптехніка». Створено швейну фабрику, фабрику ворсових виробів, завод залізобетонних виробів. Великим підприємством став побуткомбінат. Серед будівельних організацій провідне місце займало спеціалізоване управління механізації «Укргазбуд». Починають створюватися парникові господарства. 1959 року створено радгосп «Бориспільський», 1965 – радгосп «Промінь» – підприємства овочево-молочного напрямку.
У 50-60-х роках при Бориспільському будинку культури діяла драматична студія. Студійці співпрацювали з колективом театру російської драми ім. Лесі Українки. У Борисполі та районі працювало багато хорових колективів, діяв танцювальний ансамбль, капела бандуристів. 1957 року почалося будівництво кінотеатру «Дружба».
1959 року прийнято рішення про утворення на базі аеродрому Бориспіль аеропорту цивільного повітряного флоту. І ось вже півстоліття аеропорт «Бориспіль» є головними повітряними воротами України. Сьогодні аеропорт приймає регулярні рейси 25 іноземних авіакомпаній, 16 українських і 19 авіакомпаній країн СНД.
Швидко зростала чисельність населення Борисполя. На 1959 рік це число склало 17180 тис. осіб. Подальші переписи показали щорічне зростання у понад тисячу осіб: 1970 рік – 32365 ос., 1979 – 40692, 1989 – 51115 мешканців.
Ці демографічні зміни визначали і статус Борисполя. Після Другої світової війни він формально ще вважався селом, селищем, а з 1956 року йому офіційно надано статус міста. У березні 1975 року Бориспіль виділено зі складу Бориспільського району та надано статус міста обласного підпорядкування.
У 60-70-х роках XX ст. Бориспіль почав інтенсивно розбудовуватися. Зокрема, виростають перші багатоповерхові будівлі – по вул. Леніна (Київський Шлях), Мануїльського, Ленінградська тощо. Для їх обслуговування було засновано Будинкоуправління №1 (1976 року реорганізовано в Житлово-експлуаталійну контору №1). На баланс підприємства передають новозбудовані багатоповерхівки. У місті виникають нові мікрорайони. Так, для переселенців із зони затоплення водами Київського водосховища збудовано м-н Дубечанський. Виросло селище будівників газопроводу, з'явилися нові житлові квартали, де жили переважно працівники аеропорту.
У 1967 році у місті з ініціативи місцевого краєзнавця Віктора Йови було відкрито музей. У 1990 році заклад переїжджає у нове, спеціально обладнане приміщення по вул. Київський Шлях.
Бориспільці зберігають пам’ять про минуле. У повоєнний період впорядковуються наявні поховання солдатів Другої світової, встановлюються нові пам’ятники. Так, у 1975 році у міському парку на місці братської могили воїнів та мирних громадян, загиблих у роки війни, постає меморіал, а в 1979 році на Рогозівському кладовищі було встановлено пам’ятний знак на честь воїнів, які загинули при обороні і звільненні Борисполя від нацистів. Нині у реєстрі пам’яток міста – 9 об’єктів, відкритих чи облаштованих у цей період.
У місті будуються нові навчальні заклади. Школи №3, №5, №6 та №8 було відкрито у 50 – 70-х рр., №4 – у 1989 р. Було відкрито ряд дошкільних закладів. У 1961 році відкрито дитячу музичну школу, а в 1972 – дитячо-юнацьку спортивну школу. 1968 року в місті відкрилося профтехучилище, яке готує спеціалістів робітничих професій.
Почав діяти спорткомплекс «Колос» зі стадіоном для футболу і хокею на траві та двома спортивними школами. Бориспіль вважається вітчизняною столицею жіночого хокею на траві. Місто є базою жіночої команди з хокею на траві «Колос» – неодноразового чемпіона СРСР, неодноразового володаря Кубка СРСР, Кубка України, володар Кубка, європейських чемпіонів.
Бориспільщина 80-90-х років: 136 великих і малих підприємств і організацій, 15 радгоспів, 4 радгоспи-птахофабрики. Працюють 20 середніх і 8 восьмирічних шкіл, 58 медичних установ, майже 30 будинків культури та клубів, 50 бібліотек, спортивна та музична школи.
В атмосфері лозунгів і зобов'язань жили ми всі ці роки. Приймалися зобов'язання виконати і перевиконати плани (п'ятирічні, семирічні). Але дуже часто все це не виконувалося. Багато шкоди завдали розукрупнення та укрупнення колгоспів, руйнування так званих неперспективних сіл, знущання над природою (створення штучних водойм). З карти району зникли під водами Канівського водосховища колись мальовничі села Гусинці, Рудяків, Кальне, як вирок цьому – Чорнобильська трагедія 1986 року, яка трапилася в суспільстві в умовах, де правдою вважалося не те, що було, а те, що було вигідно партії під цей момент. Бо ж знаємо, що ні про «гласність», ні про жодну «перестройку» 1985 року ще не було мови. Говорилося про «прискорення», «інтенсифікацію», «вдосконалення», тобто знову ж – «хороше» протиставлялося «іще ліпшому». Замість «хорошого» брежнєвського соціалізму нам пропонували «ще ліпший», «прискорений» та «інтенсифікований» соціалізм горбачовський.
Сьогодні можемо сказати, що Чорнобиль закінчив одну добу і розпочав іншу: закінчив добу брехні й розпочав добу правди, точніше – права на правду. Жоден народ не заплатив за свою незалежність такої ціни. Про цю ціну мусимо повсякчас пам'ятати.
Наприкінці 80-х настала та криза, яка призвела до розвалу тоталітарної системи. Радянська імперія рухнула, і на її уламках утворилися незалежні держави, серед них – і держава українського народу – Україна. Сталося те, до чого століттями прагнули наші пращури.