Вітаю Вас Гість
Четвер
21.09.2017
14:18

ми у соцмережах

Меню сайту
Борисполю - 1000
Декомунізація
календар
«  Вересень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930
Пошук
ПАРТНЕРИ
Архів записів
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Приєднуйся
Діалог з владою
  Запрошуємо до бібліотеки

для спілкування з міським головою

Щосереди з 10.00 до 12.00 громадяни міста
можуть звертатися до Бориспільського
міського голови за допомогою Skype.

Адреса бібліотеки:
м. Бориспіль
вул. Червоноармійська,6
тел.6-10-24
Тетяна Гойда
Наталія Йова
Ярослав Костін
ДОБА НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ
 
Наприкінці ХVIII століття, з ліквідацією Речі Посполитої та Кримського ханства територія України залишається розділеною між Австрійською (Галичина, Закарпаття, Буковина) та Російською імперіями (решта земель).
За відсутності збройних конфліктів у ХІХ столітті Україна переживала складний процес внутрішньої еволюції. В обох її частинах – російській і австрійській – відбувався промисловий переворот, відроджувалася ринкова економіка, виникали нові соціальні верстви. Українське населення тоді потрапило в умови ринкових відносин і зазнало їх глибокого впливу. Ринок робив людей ініціативнішими, динамічнішими, породжував нові інтереси, пробуджував почуття людської і національної гідності, спонукав до боротьби за вдосконалення суспільно-політичного життя.
Землі Бориспільщини з 1781 року адміністративно входили до складу Київського намісництва. Територія сучасного Бориспільського району тоді знаходилась в межах трьох повітів цього намісництва: Київського (Вороньків, Глибоке), Остерського (Бориспіль) та Переяславського (Старе, Любарці, Сошників). У 1796 році намісництва були ліквідовані. Практично уся територія Бориспільщини опинилася у складі Переяславського повіту Малоросійської (з 1802 року – Полтавської) губернії. Повіти поділялися на волості. Так, волосними центрами були Бориспіль, Вороньків та Рогозів, пізніше й Іванків (деякі села входили до Баришівської та Ковалинської (Єрковецької) волостей).
Бориспіль XIX ст – велике торгове містечко, яке мало 5 тис. жителів. «Містечко має влаштовані ряди лавок, щотижневі багатолюдні базари і три ярмарки сільських виробів: Сиропусний, Петропавлівський, Євстафіївський. Особливо великий торг ведеться селянським взуттям, виробництвом якого жителі Борисполя виключно займаються». 1842 року у Борисполі відкрито початкове народне училище для державних селян.
З територією Бориспільщини пов’язані долі багатьох видатних українців – письменників, фольклористів, громадсько-політичних діячів. Так, тут  народився  і прожив майже усе своє життя поет і проповідник Іван Некрашевич. Він закінчив Києво-Могилянську академію, був священиком у рідному селі. 1796 року призначений намісником Київського митрополита. Поетична спадщина І. Некрашевича невелика – нині відомо всього дев'ять його творів, – але цікава і розмаїтістю жанрів, і суспільно-побутовим змістом, і формою. На тлі поезії того часу твори І. Некрашевича відзначаються чистотою народної мови, гумором, легкістю стилю, простотою змісту.
Бував у Борисполі і найсамобутніший мислитель тієї доби Григорій Сковорода. Наприкінці червня 1753 року він пішки з Києва вирушив до Переяслава. По шляху Сковорода зупинявся в Борисполі, розмовляв з людьми. Справив враження людини тихої, поважної, люблячої. Одягнений був дуже просто, але чисто. На обіді відмовився від горілки, вина й пива, не вживав м'яса і риби, їв тільки овочі і фрукти. Як свідчать перекази, мова його була насичена словами зі Святого Письма. З Борисполя через Рогозів вирушив до Переяслава.
Уродженець Борисполя, заможний дворянин, політичний діяч Василь Лукич Лукашевич був масоном, членом таємних товариств декабристів. Одне із засідань ложі «Товариство об’єднаних слов’ян» на початку 1824 року проходило у Борисполі, в маєтку Лукашевича (пізніше все це призвело до арешту і ув'язнення)
У середині XIX ст. в Борисполі кілька разів проїздом бував Т.Г. Шевченко. Під час своїх проїздів через Бориспіль, Шевченко зупинявся у свого приятеля Тихона Кузьмовича Петруся. Це був досить заможний бориспілець (кілька сотень десятин землі, левада, сіножать, вітряний млин), який мав прогресивні на той час погляди. Ймовірно, що знайомство з Петрусем Шевченко зав’язав у Києві, на базарі, куди Петрусі возили продавати кавуни й дині. Садиба Петрусів знаходилась у нинішньому мікрорайоні Розвилка. Неподалік розташовувалась Петрусева левада – живописна місцина, де дуже любив бувати Тарас Григорович Тут був невеликий ставок, обсаджений вербами. Тут Шевченко спілкувався з людьми, дізнавався від них пісні й перекази, а в корчмі, розташованій біля левади, замовляв обіди для дітей бідняків.
Один із цих переказів розповідав про долю сотника, який розігнав своїх дітей (за іншими даними – зганьбив честь своєї дочки), за що люди його прокляли. І навіть після його смерті спорожніла садиба залишилась проклятою – люди обходили її стороною. Історія з сотником і тополями біля його двору знайшла своє відображення у поемі «Сотник», написаної в Кос-Аралі у 1849 році:
Од Борисполя недалеко,
А буде так, як Борисполь,
І досі ще стоїть любенько
Рядок на вигоні тополь
Нині на місці Петрусевої левади розташовується пам’ятний знак на честь перебування тут Тараса Шевченка. Його було відкрито у 1994 році. Камінь з барельєфом поета і фігура хлопчика з сопілкою розташувалися обабіч шляху на Переяслав. Тополі ж, бачені і оспівані Шевченком, стояли там ще понад століття – остання всохла і зрубана була в 1987 році.
Планував Шевченко й оселитися на Бориспільщині, а саме в нині затопленому Рудякові. У листах до свого брата Варфоломія він просив того підшукати йому хатину над Дніпром. На заваді цим планам стала смерть поета.
У другій половині XIX ст. багато сил і енергії поширенню культури та освіти серед народних мас віддав уродженець Борисполя П. П. Чубинський. Народився Чубинський в небагатій дворянській сім'ї 27 січня 1839 року. Навчався в Київській гімназії, потім – У Петербурзькому університеті, який закінчив 1861 року. Повернувшись до Борисполя, Павло Платонович береться до збирання та запису етнографічних матеріалів, намагається створити (заснувати) у Борисполі недільну школу, бере участь в організації українських вистав, стає активним членом нелегальної Київської Громади. П. Чубинський щиро переймається проблемами рідного міста, пише кілька нарисів, які вміщує в журналі «Основа». Він дає загальну характеристику міста з його 6-ма тисячами мешканців (де 72 пани), багаті базари, де щоденний хлібний обіг сягає понад 1000 пудів.
Чубинський пережив тривале заслання на Північ, в Архангельську губернію – нібито за поганий вплив на «простолюдинів», а по суті – за українську діяльність, зокрема, написання вірша «Ще не вмерла Україна…». Через сім років він отримав дозвіл повернутися в Україну у складі етнографічно-статистичної експедиції Російського географічного товариства в Південно-Західний край. За два роки напруженої роботи під його керівництвом зібрано було, опрацьовано і підготовлено до друку матеріал, що склав 7 томів «Трудів Етнографічно-статистичної експедиції в Західно-руський край». За цю працю 1873 року РГТ нагородило Чубинського золотою медаллю. Другу золоту медаль він отримав 1875 року від Міжнародного етнографічного конгресу в Парижі. 1873 року Чубинський очолив Південно-Західний відділ РГТ, який було відкрито в Києві завдяки великому успіху експедиції. 1876 року Чубинського як «невгамовного», «опасного в крае агитатора» вислано з Києва із забороною проживати в «малоросийских й столичних губерниях». 1879 року П. Чубинський важко захворів, помер 26 січня 1884 року. Похований у Борисполі на Книшовому кладовищі.
Пов'язав свою творчу долю з Борисполем видатний український композитор Микола Віталійович Лисенко. Зимові канікули 1861 року він провів у товариша по університету П.П. Чубинського. Завдяки Чубинському М. Лисенко мав змогу близько зійтися з бориспільськими селянами, зібрати чимало цінного матеріалу. У Борисполі композитор відкрив для себе справжню скарбницю фольклору, записавши тут чи не найбільшу кількість фольклорних творів. Прекрасна соковита мова, надзвичайна для України тих часів освіченість бориспільців привертала до себе серце композитора. Допомагав Лисенку збирати фольклорний матеріал і уродженець Борисполя Антон Калита (1874 – 1912), який створив у місті народний хор (1899 р.). Цей хор брав активну участь у культурному житті Борисполя, їздив з виступами і до Києва.
Складовою духовної культури народу є його звичаї, які виробилися протягом багатьох століть і освячені віками. Народні звичаї охоплюють усі ділянки громадського, родинного і суспільного життя. Це ті неписані закони, якими керуються у найменших щоденних і найбільших загальнонаціональних справах. Один з таких звичаїв - понеділкування. Що це за звичай, нині забутий нашим народом? Можливо, ще наприкінці XVIII – на поч. XIX ст, коли жив і працював І. Котляревський, цей звичай був поширений на значній території України. А вже наприкінці XIX ст, як пише дослідник В. Василенко, тільки одна місцевість підтримувала цей звичай. Це місто Бориспіль. Зберігався він тут з давніх-давен. Понеділкування входило особливою статтею в шлюбний договір. Іншими словами привілей жінки нічого не робити в понеділок обговорювався батьками нареченої у жениха до вступу в шлюб. Цей привілей надававсь жінці на все подальше подружнє життя. Ось в якому вигляді існував цей звичай. Під час сватання, коли «запивають могорич», батьки нареченої оголошують сватам, яке придане дають за донькою. Водночас обговорюють право для доньки понеділкувати. Це означало, що вона мала бути вільною в понеділок від звичних робіт і занять. За усталеним звичаєм, навіть найсуворіший чоловік не мав права примусити жінку виконувати роботи по господарству в понеділок, якщо тільки вона сама добровільно не відмовиться від свого права. Дівчата з інших сіл, які виходили заміж за бориспільців, мали право понеділкувати нарівні з місцевими жінками, але бориспільські дівчата, які виходили заміж в інші села, втрачали це право. Зазвичай жінка мала в своєму беззвітному розпорядженні «жіноче господарство»: «дробина» (домашня птиця), продукти городу, коноплі, льон (волокно і насіння), борошно, крупа для харчу, молочні продукти і сало. За такого порядку жінки припасали до понеділка щось зі свого «жіночого господарства» на продаж. Після продажу робили деякі купівлі, а опісля йшли понеділкувати. У літній час гуляли на вулиці, взимку в хаті. Чоловіки на ці гулянки не допускалися. На підтриманні понеділкування особливо наполягали матері: «наші баби і матері понеділкували та й нам заказали». Понеділкувавання засвідчувало високий суспільний статус жінки.
Дуже цікавими видаються відомості, які дістаємо з книги спогадів Якова Рубіна. Ця книга – історія виникнення у XIX ст. у Борисполі єврейської общини. За царату євреї у Росії були обмежені «смугою осілості», яка сформувалася у XVIII-XIX ст. В цю «смугу осілості» входила і Полтавська губернія (крім козацьких і державних сіл). Бориспіль – на той час містечко Полтавської губернії, був місцем, де євреям мешкати заборонялося. Дід Якова Рубіна, Мойше Бернштейн, брав участь у Кримській війні, служив у генерала Трепова, в одному з боїв врятував йому життя. І коли генерал пішов у відставку, то призначив свого рятівника керуючим свого маєтку у Борисполі. А потім, на його прохання, виклопотав у царя дозвіл для євреїв оселитися у Борисполі. Близько 60-ти чоловік прийшли до Борисполя з Овруча, утворивши тут єврейську спільноту. Протягом багатьох років спільнота жила скупчено, зберігаючи свою мову, культуру, релігію, на свої кошти утримуючи синагогу, хедер (початкова єврейська школа). На початку XX ст. бориспільська єврейська спільнота мала вже дві синагоги. Євреї жили в тісному контакті з християнським населенням, займалися переважно торгівлю, У спогадах старожилів знаходимо розповіді про ряди єврейських магазинчиків у центрі Борисполя: мануфактурний магазин Берка Рябого, магазин шкіряних виробів Ніселя Вінника, швейна майстерня Іцка Рабиновича, магазин Гершка Райшкіна та ін. У музеї міста експонується цікавий документ – поштова листівка 1912 року на якій зображено центральну вулицю Борисполя. Дерев'яні будиночки з багатьма вивісками магазинів, на яких можна прочитати і та інші прізвища.
На території Бориспільщини було кілька невеликих сільських спільнот по 3-5 сімей, чимала єврейська спільнота була селі Старому. В містечку Воронькові (нині село Вороньків Бориспільського району), де була велика єврейська спільнота, пройшли дитячі та юнацькі-роки класика єврейської і світової літератури Шолом-Алейхема (справжнє прізвище – Шолом Нахумович Рабинович), 1859-1916.
Саме Вороньків виступає потім так часто в творах письменника під вигаданою назвою Касрилівка (від слова касрильник – злидар). З великою теплотою згадує Шолом-Алейхем рідне містечко – «благословенну Касрилівку-Воронку» (так автор називає Вороньків в автобіографічній повісті «З ярмарку»).
У Воронькові пройшли найкращі і найсвітліші роки його життя. «Ніде і ніколи він не був більше таким щасливим, ніяке місто в світі не було таке миле його серцю, настільки миле, що він не може забути його і повік не забуде», – писав Шолом-Алейхем у повісті «З ярмарку».
Напередодні Першої світової війни Бориспіль – велике торгове містечко Полтавської губернії Переяславського повіту, яке мало вже понад десять тисяч жителів. У місті діяли п'ять православних храмів, два єврейські молитовних будинки, богодільня. Місто мало значний базар (64 лавки), чотири ярмарки, 50 крамниць. За даними на 1910 рік бориспільці займалися теслярством, шевством, ковальством. З промислових підприємств було понад 40 вітряків, 18 кузені і слюсарень, маслобойня, невелика цегельня, паровий млин. Тут діяла волосна лікарня на 12 ліжок, була аптека, аптекарський магазин. Землеробством займалися близько 30% жителів. При Бориспільському волосному правлінні з 1895 року працювала громадська бібліотека-читальня, з 1897 – бібліотека при товаристві тверезості.
На початку XX століття спостерігалися певні зрушення в організації освіти, тут функціонували: початкове земське училище, дві церковно-парафіяльні школи. Почали працювали чотири приватні училища. У жовтні 1904 року відкрилася чотирирічна сільськогосподарська земська школа, в якій навчалося 39 дітей. 1909 року відкрито міське чотирикласне початкове змішані училище. Через чотири роки його було перетворено на вище початкове.