Вітаю Вас Гість
Понеділок
20.11.2017
19:25

ми у соцмережах

Меню сайту
Борисполю - 1000
Декомунізація
календар
«  Листопад 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930
Пошук
ПАРТНЕРИ
Архів записів
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Приєднуйся
Діалог з владою
  Запрошуємо до бібліотеки

для спілкування з міським головою

Щосереди з 10.00 до 12.00 громадяни міста
можуть звертатися до Бориспільського
міського голови за допомогою Skype.

Адреса бібліотеки:
м. Бориспіль
вул. Червоноармійська,6
тел.6-10-24

Ярослав Костін
Магдебурзьке право у Борисполі
Місто у середньовічній Європі, як і у всі часи, завжди було військовим, політико-адміністративним, торгово-економічним та культурним центром на тлі здебільшого аграрної околиці. Саме з цією метою монархи й феодали значну увагу завжди приділяли розвитку міст. З іншого боку, усвідомлюючи свою значимість, мешканці міст – ремісники, торговці – прагнули здобути для себе більше прав, а то й пільг.
Все почалося з німецького міста Магдебурга у ХІІ столітті, де вперше міщани отримали певну незалежність від феодалів, зокрема, у питаннях економіки (пільгове оподаткування, прибутки залишалися в місті, судочинства (створювалися судові органи у самому місті і не треба було звертатися до власника) та у ряді інших питань. Така форма міського самоврядування отримала назву Магдебурзького права.
Магдебурзьке право з часом поширилося по всій Європі, дійшовши у до українських земель, що входили до Великого князівства Литовського, а згодом – до Речі Посполитої. Наприкінці XVI століття Магдебурзьке право отримують і міста Лівобережжя. Однак цей край мав певну специфіку. Адже внаслідок майже безперервних татарських набігів поселення тут були здебільшого спустошені. Тож уряд з метою укріплення цих територій сприяв їх заселенню. Відтак, більшість містечок тут засновуються чи відновлюються вже на Магдебурзькому праві, хоч і більш спрощеному, з обмеженими формами самоврядування, яке, однак, значним чином сприяло пожвавленню торгівельно-ремісничої діяльності міського населення. Тобто у даному випадку право на міське управління є своєрідною «приманкою», що закличе до швидшого заселення Переяслава. І така ситуація влаштовувала усі зацікавлені сторони: поселенці позбувалися основного тягаря різноманітних податків та повинностей, уряд забезпечував зміцнення прикордоння, власники землі розраховували отримати певні дивіденди в майбутньому.
Усі дані вказують на те, що Бориспіль належав саме до такої когорти поселень – відновлених у перші десятиліття після Люблінської унії. На той час поселення належало Київському Пустинно-Микільському монастирю, причому у документах не вказувалася його назва, а лише назва всієї території цілого краю – «Земля Полукнязівська». Звичайно, монахам було не до укріплення територій – для них ця території мала винятково господарське значення. Тому очевидно, що  «Землю Полукнязівську» у монахів було відібрано, а 1590 року її отримав Войтех Чановицький – гетьман запорозьких низових козаків. Проте вже за кілька років він втратив ці маєтності внаслідок участі у повстанні Северина Наливайка. Новим власником Борисполя став Станіслав Жолкевський. Саме за його часів Бориспіль і отримав Магдебурзьке право. Щодо дати його надання – нині, на жаль, вона не відома, оскільки грамота на самоуправління досі не виявлена. Єдині достовірні дані, що дійшли до наших днів і свідчать про наявність у Борисполі власного урядування – акти «мейського уряду» 1612 – 1699 років. Збереглися не всі документи, видані міським урядом, відтак цей період може бути ширшим.
Ці документи вперше були опубліковані наприкінці ХІХ століття в альманасі «Киевская старина». Це була вибірка документів з книги актів, що зберігалася у бібліотеці барона Шодуара в місті Івниці Житомирського повіту Волинської губернії. Насправді, це теж була пізніша збірка, переплетена, очевидно, судячи з напису на корінці, на початку 1800-их років. Всього на той час актів збереглося 878, у тому числі й пошкоджені. Мова цих документів – польська та (переважно) староукраїнська, причому польськомовна частина містить часто україномовні елементи. Судячи з почерків, писарі міського уряду мінялися досить часто. Залишали писарі часто й інші написи, що не стосувалися самих актів і уряду взагалі, очевидно, просто перевіряючи перо.
На жаль, ми не маємо ніякого документального свідчення про точний склад тогочасної бориспільської мерії – не всі дані звичайно фіксувалися. Проте, з прикладу інших міст, зокрема і класичного «німецького права» можна зрозуміти, що міський уряд звичайно складали дві взаємодоповнювані інституції – рада та лава. Перша мала адміністративні функції, складалася з райців, очолюваних бурмистром. Друга була судовою інстанцією і водночас нотаріальною конторою, де засідали лавники під керівництвом війта. Обидві інституції засідали в ратуші або магістраті – спеціальній будівлі для цього.
Рада мала збиратися щотижня, а за потреби – й частіше. До її функцій входило вирішення різноманітних адміністративних та побутових питань міського життя, зокрема, стандарти цін, еталони міри та ваги, питання забезпечення продовольством, дотримання правопорядку та моральності, міські податки тощо.
Лава формувалася з колегії лавників-присяжних під керівництвом війта. У більшості випадків саме присяжні розглядали судові справи, а війт лише оголошував результати їх розгляду. Кількісний склад лави у класичному варіанті (Саксонія, перші часи існування магдебурзького права) становив 12 осіб (з війтом включно). Проте з часом і поширенням цього явища достатньою стала кількість навіть у 3-4 присяжних.
Однак у таких за розмірами містах, як Бориспіль, часто рада і лава засідали спільно, оскільки чимало з їх членів обиралися одночасно у ці обидві інституції. Тим більш, що багато питань у зв’язку з малолюдністю міста, перед райцями ніколи не стояло.
В «Актах…» часто читаємо: «с бурмистры и присяжными», що якраз позначає представників обох інституцій, причому часто райців називали бурмістрами, незважаючи на те, що бурмістр у такому невеликому місті мав бути тільки один і він керував райцями. Також до складу міського уряду включали представника власника (називався намісником або начальником), а з установленням козацького устрою – сотник Бориспільської сотні.
Усі посади у міському уряді були виборні і займали їх шановані та заможні мешканці Борисполя. Урядники приступали до виконання своїх обов’язків перед громадою містечка навесні, близько Великодня (кінець березня – квітень). Вибори були щорічними, брати участь у них можна було необмежену кількість разів. Так, найбільший період з відомих періодів урядувань – війта Йосипа Андрійовича – склав 4 терміни.
Зі збережених актів можна побачити, що серед справ, які розглядалися, здебільшого були: майнові відносини (продаж, борги, передача в подарунок, заповіти, пошкодження чужого), розірвання шлюбів, кримінальні справи (вбивства та грабежі).
Таким чином, мейський (міський) уряд у Борисполі мав більшою мірою судові та нотаріальні функції. У більшості випадків (якщо йшлося про справи з відсутністю взаємних претензії) урядовці лише фіксували чин у актовій книзі і з цього моменту акт вважався виконаним.
Під юрисдикцію міського уряду потрапляли не лише «свої» міщани, а й усі приїжджі, зокрема, купці, особливо ж, якщо мали місце зіткнення з місцевими мешканцями.
У своїй судовій практиці, як це помітно з тексту деяких актів, мейський уряд Борисполя керувався трьома правовими збірниками – Литовським статутом   у   редакції   1588  року,   «Саксонським зерцалом»   та     книгою   Б. Гроїцького «Porządek sądow y spraw mejskich prawa majdeburskiego». Ці кодифікації законів та звичаєвих норм широко використовувалися у той час урядами інших лівобережних міст.
Прикметно, що іноді виникали ситуації, коли постанови уряду не виконувалися. Так, в акті від 5 вересня 1614 року йшлося про скаргу священика на свого пасинка, що відібрав у нього двір та ниву, попри те, що раніше міський уряд визнав, що це майно належить священику. З цього акту ми дізнаємося й порядок апеляції до вищих інстанцій: такою для бориспільців був «пан подвоеводый». Однак і залишення в силі висновку бориспільського уряду підвоєводою та наказ повернути майно законному власнику не було виконане. Ми не маємо ніяких даних про подальший перебіг цієї справи, адже у даному звернення священик просто просив записати про свій позов у книги, що й було зроблено. Вочевидь, ніякого механізму впливу міський уряд не мав.
З «Актів» можна з’ясувати два важливі питання: особливості застосування Магдебурзького права у лівобережних містах та стан земельно-майнових правовідносин. Перше питання можна розглянути опосередковано, з того, які урядовці (посади) були згадані в актах. Що ж до другого, то відповідь на нього полягає у наявності «першого власника» землі – особи, яка власною працею зробила цю ділянку придатною для оброблювання. Більша частина опублікованих актів саме і стосувалася проблем землеволодіння. Також важлива роль цих документів – у віднайденні зв’язку між минулим і сучасним, правонаступністю населення, адже багато з прізвищ та прізвиськ, що зустрічаються в цих документах, побутують у Борисполі й донині, а назви локацій – вулиць, кутків, урочищ – збереглися у пам’яті старожилів і вживаються багатьма мешканцями.