Вітаю Вас Гість
Вівторок
22.08.2017
18:43

ми у соцмережах

Меню сайту
Борисполю - 1000
Декомунізація
календар
«  Серпень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
Пошук
ПАРТНЕРИ
Архів записів
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Приєднуйся
Діалог з владою
  Запрошуємо до бібліотеки

для спілкування з міським головою

Щосереди з 10.00 до 12.00 громадяни міста
можуть звертатися до Бориспільського
міського голови за допомогою Skype.

Адреса бібліотеки:
м. Бориспіль
вул. Червоноармійська,6
тел.6-10-24
Тетяна Гойда
Наталія Йова
Ярослав Костін
БОРИСПІЛЬЩИНА У ЛИТОВСЬКО-ПОЛЬСЬКУ ДОБУ
 
ХІІІ – ХVI століття – темні віки в історії нашого краю. Адже літописи цього періоду не збереглися, а тих окремих розрізнених згадок, що ми маємо у своєму розпорядженні, недостатньо для відтворення цілісної картини соціально-економічних відносин у нашій місцевості. Ми можемо керуватися лише загальними відомостями з тогочасної історії Київщини та Переяславщини

У 1238 – 1239 роках вся територія сучасного Бориспільського району була захоплена і підкорена монголо-татарами. Татари захопили Лто, пограбували та спалили його та навколишні землі, а мешканців, які не встигли сховатися чи втекти, перебили або забрали в полон. Населення змушене було переховуватись у лісах, болотах, оскільки існувала постійна загроза нових нападів. На старі місця населення почало повертатися лише згодом, вже у другій половині XIII ст. Від багатьох зруйнованих монголо-татарами міст лишилися тільки назви в літописах. Залишилася у літописах і назва Лто. Поселення на цьому місці відродилося вже з новою назвою.
Монголо-татарське панування на тривалий час затримало економічний і культурний розвиток руських земель. Воно послабило їх політично, посиливши феодальну роздрібненість і зробивши руські землі порівняно легкою здобиччю для інших іноземних загарбників.
З XIV ст. Київська земля, куди входила нинішня територія Бориспільщини, увійшла до складу Литовського князівства. Близько 1362 року литовці зайняли Київщину і Переяславщину, почався тривалий період литовського панування. Для зміцнення свого панування литовці почали будувати замки, які мали велике значення у справі оборони не лише Київської землі, а й усієї південно-східної окраїни Великого князівства Литовського (про що неодноразово свідчать джерела). Наша територія належала до Київського замку, перші повідомлення про нього зустрічаємо у документах за 1474 рік. Замок час від часу потребував ремонту, оскільки з кінця XV ст. Україні почала загрожувати нова страшна небезпека – кримськотатарська неволя. Протягом півстоліття (1480-1530) кримські татари майже щороку нападали на Україну, руйнуючи і грабуючи міста і села, забираючи в полон тисячі людей. На Бориспільщині з тими давніми часами пов'язана назва урочища "Татарка", на південно-західній околиці Борисполя, на Стадницьких горбах. За легендами і переказами, тут випасалися великі табуни коней, а також зупинялися на відпочинок татари.
У зв'язку з постійною відкритістю для кочівників всі життєві сили на території Лівобережної України були спрямовані на організацію захисту земель і на їх колонізацію. Тому литовські князі почали роздавати землі «служилим людям». Джерела першої половини XVI ст. називають імена землевласників, які мали володіння на Бориспільщині: Некрашевичів, Лозків, Сохновичів. Так, знаходимо, що року 1455 Олелько Володимирович надає боярину Олехну Сохновичу городища на лівому березі Дніпра: «Старое на Днепре, Покалаурово, Бусурменское, Ярославское, Сальково и селище Булачин (тепер Єрківці), Круглое, Сотниково за Каранью и Процево. В 1524 г. зти имения переходят к Лозкам в качестве приданого». Але найбільшими земельними власниками у XV – першій половині XVI ст. були церкви.
Більша частина сучасного Бориспільського району під назвою «Земля Полукнязівська» була надана королівському толмачу Солтану Албеєвичу, який продав ці землі Київському Пустинно-Микільському монастирю: «А тая земля єсть от Києва за Днепром... на имя Полукнязевская,... со всем, что там у ней єсть:... селища и пашные земли, боры и дубравы, ...речки и перевесья...»
Монахи володіли землею до кінця XVI ст. Найімовірніше, монахи і назвали місто Борисполем – на честь вбитого тут князя Борисполя, якого православна церква канонізувала як одного з перших руських святих.
Під 1501 роком у документах згадане село Вишеньки. Тоді воно було надане Великим князем литовським у володіння товмачеві Берендею. Згодом село за 120 кіп литовських грошей було продане київському війту Семену Мелешкевичу, який 1562 року подарував Вишеньківський маєток разом з землями Києво-Печерській лаврі. Ченці у період володіння цими землями засновують село Гнідин. У 1630-их роках митрополит Петро Могила передав Вишеньки та Гнідин передав для утримання Києво-Могилянському колегіуму.
Деякі відомості про Бориспільщину дає й книга Й.Т. Барановича «Население предстепной Украйны в XVI веке», де йдеться про те, що територія південно-східних околиць Києва вважалася «совершенно запустевшей» у ХVI столітті, а в «…1629 году Баришпольская волость – Баришполь, Требухов, Дударков, хутор Старица, Иванков, Глубокое – уплатили за 992 дыма (двора). Площадь волости – около 500 км, жителей – 5952. На 1 км приходится около 12 жителей».
Згадка про Вороньків (Воронковичі) датується 1525 роком. Тоді село було власністю Яцика Лозки. А в документах 1624 року – це вже містечко.
У другій половині XVI ст. всі землі, які належали литовцям, відійшли до польської корони (у 1569 році Литва об'єднується з Польщею). Через деякий час поляки почали обмежувати права православних українців, взялися і за волю українського селянства. За рішенням сейму (від 1590 р.) польський король дістав право роздавати українські землі. Роздавалися землі і для підкупу реєстрової старшини. Спираючись на постанову про розподіл так званих "пустель українних", король того ж 1590 року подарував містечко Бориспіль Войтеху Чановицькому, який у документах за цей рік згадується як гетьман запорозьких низових козаків.
Однак 1594 року Войтех Чановицький взяв участь у повстанні під проводом Северина Наливайка, через що в нього було відібрано «на користь королівського столу» раніше надані землі. А володарем Борисполя став магнат Станіслав Жолкевський. Саме він був поставлений на чолі збройних сил, які польський уряд кинув на придушення повстання. Повстанці зазнали поразки, а Жолкевському в нагороду сейм постановив надати ...местечка Борисполь, Горошин, Сліпород на Сулі, а також усі землі, «при границе татарской и при рубежу Московском лежачие». Таким чином, Бориспіль, який раніше належав В. Чановицькому, став власністю родини Жолкевських. Частину земель (із селами Кучаків, Лебедин, Сулимінці) 1615 року Жолкевський надав у володіння Івану Сулимі.
Про події поч. XVII ст. у Борисполі дізнаємося з повідомлень за 1603 рік. Монахи «монастиря светого Николи Пустинного Киевского», не бажаючи втрачати маєтності на лівому березі Дніпра, скаржаться на Жолкевського, що він «умыслие хочеть власность монастырскую безправне себе привлащити» (протизаконно привласнити). Оцінюють вони свої збитки «от прекращения пользования имением в 2000 коп грошей литовських» (прибл. 6700 крб.) Попри всі намагання монахів Бориспіль залишився у власності Жолкевського.
Маємо також повідомлення, що з поч. XVII ст. неухильно зростає кількість населення у місті. Сприяло цьому те, що багато селян із Галичини та Волині тікали від своїх панів і йшли шукати щастя на сході. З книг Люблінського трибуналу (1590-1625) дізнаємося, що у 1607 році «бежали в именья Жолкевского подданные князя Романа Ружинского из Копачева й подданные Юзефиана Халецкого из Ржищева».
1620 року Бориспіль переходить у власність Софії Данилович, доньки С. Жолкевського (після його загибелі). Збільшення чисельності населення у місті тривало і при ній. «В 1624 г в ея имения бежали подданные Н. Дахновича из Ржищева, Яна Корчевского из Сельца, Стефана Немирича из Иванкова-Чернеховского, Якова Лемеша из Бежова и Федоровки».
1628 року, коли складалася «подымная тарифа» Київського воєводства, у Борисполі було димів (будинків): «на рынке – 10, в улицах – 20, бедных хижин – 40, усадьбы священика, портного, сапожника, скорняка (4).» Усього 74 будинки. Чисельність населення, за Стороженком, у 1628 році в Борисполі становила 370 душ.
Знаходимо повідомлення і про те, що на поч. XVII ст. у місті відбувалися ярмарки і торги. Відомо, що у 1630 році Софія Данилович одержала від короля грамоту, яка надавала право відкрити у Борисполі щотижневі торги та два річні ярмарки.
Тривалий мирний період позитивно позначився на розвитку міста та зростанні чисельності його населення. Однак, з 30-х років ХVІ століття край опиняється в епіцентрі різноманітних конфліктів, що приводило не лише до руйнувань міст і сіл, а й до політичних та соціальних трансформацій.