Вітаю Вас Гість
Четвер
21.09.2017
14:12

ми у соцмережах

Меню сайту
Борисполю - 1000
Декомунізація
календар
«  Вересень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930
Пошук
ПАРТНЕРИ
Архів записів
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Приєднуйся
Діалог з владою
  Запрошуємо до бібліотеки

для спілкування з міським головою

Щосереди з 10.00 до 12.00 громадяни міста
можуть звертатися до Бориспільського
міського голови за допомогою Skype.

Адреса бібліотеки:
м. Бориспіль
вул. Червоноармійська,6
тел.6-10-24
Тетяна Гойда
Наталія Йова
Ярослав Костін
ЗЕМЛІ БОРИСПІЛЬЩИНИ В КНЯЖУ ДОБУ
 
Історія міста Борисполя та інших населених пунктів Бориспільського району нерозривно пов'язана з процесом розвитку і зміцнення Давньоруської держави, початок формування якої вчені відносять до другої третини IX століття. Перші згадки в літописах про події, що відбувалися на цій території, сягають початку XI ст. Саме з цього часу ми й спробуємо простежити ці події.

Писемні й археологічні джерела, які є в нашому розпорядженні, засвідчують наявність на території Бориспільського району поселень та укріплених городищ на території сучасних населених пунктів Процева, Головурова, Старого, Любарець, Воронькова, Іванкова тощо. У Борисполі збереглися навіть рештки оборонного валу, суцільне обстеження якого досі не проведено. Це тим прикріше, що район винятково цікавий і ставить перед дослідниками цілий комплекс проблем.
Будівництво численних укріплень у прикордонних зі степом районах почалося ще при Володимирі Великому. А особливий ріст «літописних городов» вчені відносять до періоду кінця XI – поч. XII ст. У системі укріплень, виявлених на території Бориспільського району, літописи називають Летч (Лто), Вороницю, Саков. Це сучасні Бориспіль, Вороньків і Сальків (у межах Процева).
Одним з найдавніших укріплень був «город Саков». Аналізуючи літописні повідомлення, в яких згадується Саков, М. Грушевський доводить, що належав Саков до Київської землі, володіння якої переходили і на лівий берег Дніпра. «Город Саков лежал за Днепром, к югу от Киева и с вероятностью приурочивается к теперешнему селу Салькову, в 30-ти верстах от Киева, вниз по Днепру», – зазначає вчений у «Нарисах історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця XIV сторіччя». Він же стверджує, що Саков «можна вважати центром невеликого задніпровського округу, населення якого згадується у літописі під іменем «засаковцев».
Із Саковом пов’язана один із значних літописних сюжетів. «У рік 1101... зібралися брати Святополк і Володимир, Давид і Олег [Святославовичі], Ярослав... на [річці] Золотчі. І прислали половці послів од усіх князів [своїх] до всіх братів, говорячи і просячи миру. І сказали їм князі руські: "Якщо ви хочете миру, то, зберімось коло Сакова… І послали вони [послів] по половців, і зустрілися коло города Сакова, і вчинили мир із половцями. І взяли вони заложників одні в одних місяця вересня в п'ятнадцятий день». Те, що в цих переговорах брали участь київський (Святополк) і переяславський (Володимир Мономах) князі, дає можливість вважати Саков прикордонним містом, яке знаходилося на межі Київської та Переяславської земель.
Належність Сакова до Київської землі засвідчує й той факт, що намісник Сакова Лазорь Саковський неодноразово згадується в історії Київського князівства (1142, 1150 рр.)
У межах Переяславської землі літописи фіксують Вороницю. Половцям, які постійно здійснювали грабіжницькі напади на Русь, двічі (у квітні та у липні 1096 року) навіть вдалося прорватися до Києва. Тоді було пограбовано і спалено навколишні села та монастирі. Кінець цього періоду знаменувався кількома переможними походами Русі на половців. В організації цих походів важливу роль відігравала величезна енергія, а також політичний і воєнний талант Володимира Мономаха. Один з цих походів починався з Ворониці. «Знову пішли ми, вдруге, з [города] Ворониці», – читаємо в «Повчанні» Володимира Мономаха.
Значно більше відомостей у писемних джерелах маємо про Летч (Лто), розташований у верхів'ях річки Альти (неодноразові згадки маємо під 1015 – 1154 роками). Альта була природною межею між Київською та Переяславською землями, і саме порубіжне положення Альти стало причиною того, що дослідники не були єдині у питанні визначення адміністративно-територіальної належності укріплення. М. Корінний називає Лто «київським городком, відомим своєю божницею, створеною при В. Мономаху на місці загибелі князя Бориса». М. Грушевський відносить його до володінь Переяславського князівства.
Безумовно одне: укріплення виконувало захисну функцію (з південного сходу), слугувало також і місцем першого привалу для київських князів під час їхніх походів на лівий берег Дніпра проти нападаючих кочівників. Шлях з Києва до Переяслава становив понад 80 км, тому подолати його в один перехід конем було практично неможливо (тим більше, що дорога вела через густі дрімучі ліси, безлюдні непрохідні місця). Отже, наявність на півдорозі такого зручного, до того ж укріпленого, поселення мало велике значення.

Через своє стратегічне розташування поблизу Києва Бориспільщина постійно перебувала у вирі подій. Практично усі набіги кочовиків, що прагнули взяти столицю Русі, не оминали цей край. Тому тут часто відбувалися великі битви, і укладалися мирні договори.
Бориспільщина неодноразово ставала ареною міжкнязівських баталій. З одною з таких подій і пов’язана перша літописна згадка про цю місцевість, а ім’я одної з жертв братовбивчого протистояння згодом дало назву місту.